Історія
Лісабон, Коїмбра та фаду Порту
Як фаду зростало в тавернах Лісабона, чому студенти Коїмбри співають його інакше, до чого тут купці Порту та гітара, і коли ЮНЕСКО внесло його до списку.
Переглянути відкриті дати фаду ↗Швидка відповідь
Фаду сформувалося в Лісабоні XIX століття — у тавернах і на вулицях його бідніших кварталів, а з 1930-х років його слухали переважно в будинках фаду. Коїмбра розвинула власну студентську традицію: його співали чоловіки в академічному вбранні. Зв'язок Порту проходить крізь гітару: його купці XVIII століття охоче грали на цитрі, яка згодом стала португальською гітарою. У 2011 році ЮНЕСКО внесло фаду до списку спадщини.
Лісабонські таверни
Вікіпедія датує перші достовірні сліди фаду в Лісабоні 1820-ми та 1830-ми роками, переданими з уст в уста, і припускає, що воно вийшло на міські вулиці після 1840 року. Його першими виконавцями були прості трудівники: моряки, богемці та куртизанки в тавернах, які разом співали, танцювали й відбивали ритм фаду. З плином 1800-х танці згасали, а виконавці ставали лише співаками — фадиштами. Звідки фаду походить до того часу, досі точаться суперечки: теорії вказують на Бразилію, на давнішу португальську пісню та на інші джерела.
Severa
Першою відомою виконавицею фаду стала Марія Севера Онофріана, народжена в Лісабоні 1820 року. Вона співала в тавернах, грала на португальській гітарі й померла від туберкульозу у 26 років, у 1846-му. Її роман із графом Віміозу перетворився на легенду, згодом — на п'єсу Жуліу Данташа «A Severa», поставлену 1901 року, а в 1931-му — на перший португальський звуковий фільм. Кілька пісень фаду розповідають історію цього кохання.
Будинки фаду
Декрет 1927 року взяв публічні виступи під суворий контроль: виконавцям потрібна була професійна картка, а їхній репертуар мав бути затверджений. Музей фаду розповідає, як, особливо з 1930-х років, слухання фаду стало ритуалом у будинках фаду, зосереджених в історичних кварталах Лісабона, насамперед у Байрру-Алту. Радіо, кіно, а згодом і телебачення донесли фаду до національної аудиторії, а Амалія Родрігеш, співачка, відома як королева фаду, з 1950-х років рознесла його по всьому світу.
Студенти Коїмбри
Фаду Коймбри — це окрема гілка, пов’язана з університетом міста та середньовічними трубадурами. Його виконують лише чоловіки — співаки та музиканти, вбрані як студенти в темну мантію й пелерину академічного одягу, уночі й майже в темряві, на площах і на сходах Старого собору, іноді як серенада під вікном. Коймбрська гітара має іншу конструкцію й нижчий стрій, ніж лісабонська, заради темнішого звучання. У 1950-х коймбрські співаки звернулися до балад і великих поетів як форми опору диктатурі.
Порту і гітара
Місце Порту в цій історії давніше, ніж очікують багато відвідувачів. Англійська Вікіпедія простежує португальську гітару до цитри, на якій у Португалії грали століттями. Близько 1750 року з'явився новий тип — так звана англійська гітара, а вже до 1786 року інструменти англійського майстра Сімпсона користувалися великим попитом. Нове купецтво Порту охоче взяло її до рук для домашнього музикування. Поступово португальські майстри переосмислили інструмент, і до середини 1800-х він став тим інструментом, що супроводжував лісабонське фаду. Сьогодні в Порту також є студентські гурти, які співають у коїмбрській манері.
ЮНЕСКО у 2011 році
27 листопада 2011 року фаду долучилося до переліку нематеріальної спадщини людства ЮНЕСКО. У реєстрі ЮНЕСКО його подано як музику, поєднану з поезією, що змішує афро-бразильські співані танці, пісні, принесені до столиці людьми з сільської місцевості, та вуличні пісні, які Лісабон знав на початку 1800-х. Професіонали виконують його в концертних залах і маленьких фаду-хаусах, а аматори продовжують його в клубах, розкиданих старими кварталами Лісабона. Концерт біля Cordoaria належить саме до цієї професійної, камерної гілки.
Читати далі: Як слухати фаду вперше
Джерела